Стародавній звичай закарпатців приголомшив жорстокістю, хіба так можна зі старенькими: "Звірі з'їдять"

Учений та етнограф Федор Потушняк описав жорсткий звичай у своїй статті на сторінках часопису “Литературна неділя” 1942 року. Закарпатська краєзнавиця Яна Керечанин-Черленяк опублікувала фотографії історичного видання на власній фейсбук-сторінці.

Це звичай, коли на Закарпатті у давнину не давали старим людям помирати природною смертю. А коли людина старіла і ставала тягарем для сім’ї, діти чи внуки відвозили її на «хотарь». Потім діти залишали стару людину саму помирати від холоду та голоду, або й від диких звірів, а самі повертались додому. Робили це за згоди з старими, або без неї.

Так своєрідно вбивали старців, які вже не були здатні працювати. Вони лише обтяжували свою сім’ю великим віком чи хворобою. Вважалося, що такі "вбивці" "не має гріха, лиш отпущеніє". Якщо людина довго не мучиться, «легкий кінець» при смерті вважався нагородою за чесне життя.

Такий страшний звичай з'явився через голод і нестачу всього, коли старим було краще померти, жаліючи внуків.

«Хотарь» в народних переказах - це місце смерті і нечисте місце, куди також везли самовбивць та нехрещених дітей. На цьому місці їх хоронили.

Якщо говорити про самобутність культури Закарпаття взагалі, то вона в збережених звичаях і традиціях русинів-українців, які етнічно діляться на гуцулів, лемків, бойків. Кожна етнічна група відрізняється своєю музикою і співом, технікою вишивання, обрядами. З ними пов'язані звичаї і традиції угорців, німців, словаків, румунів, інших народів.

Раніше портал Знай.uа писав про те, що тернополянин 13 років будував будинок, щоб задобрити предків: "Ось моя Україна"

Також портал Знай.uа писав, що Руслана показала магічну силу Карпат: серце християнства та яскравих гуцулів.

Також портал Знай.uа писав, що пара із Закарпаття перетворює звичайні пляшки на витвори мистецтва - несіть пиво і вино.